Існують два етапи в життєвому циклі машини – період її створення і період використання.
В процес створення машини входить розробка технічного завдання, економічне обґрунтування проекту, підготовка проектно-конструкторської документації та технології виготовлення і монтажу, безпосереднє виготовлення машини в виробництві.
Процес використання машини є її експлуатація. В загальному понятті експлуатація є використання виробу з метою здобуття корисного економічного чи технічного ефекту. Сюди входить застосування виробу за призначенням а також складання та здійснення планів технічного обслуговування і ремонту (ТО і Р) машини з метою утримання її в працездатному стані. Таким чином, експлуатація машини є одержання корисної віддачі від застосування машини в заданих умовах правильного навантаження, зберігання, технічного обслуговування та ремонту.
Створення та використання машини взаємно пов’язані. Від того, які якісні характеристики одержані при проектуванні та виготовленні машини, залежить в подальшому ефективність її використання і довговічність. Тут перш за все маємо на увазі величину і інтенсивність розрахункових і фактично діючих зовнішніх навантажень, які вводяться в розрахунки міцності конструкцій виробу. Не менш важливим є врахування кліматичних умов, в яких використовується машина, ступінь небезпечності, організація і методика технічного обслуговування і ремонту, інші фактори. Експлуатація повинна бути підготовлена, спланована і організована таким чином, щоб ті розрахункові умови, які закладено в проекті машини, в найбільшій мірі відповідали тим, в яких вона буде використовуватися. Це положення є центральним в методичному та організаційному забезпеченні експлуатації, воно визначає рівень якості і ефективності використання технічних виробів.
На цей час існування суспільства проблема збереження техніки належить до розряду найбільш актуальних. Енергетична криза, виснаження запасів корисних копалин, забруднення навколишнього середовища являють собою фактори, що супроводжують сучасне крупномасштабне виробництво, в якому ведучу роль займає машинобудування та галузі, що його забезпечують. Екологічні негаразди на планеті прямо пов’язані з розвитком та все зростаючим обсягом важкої індустрії і виробництва, що споживає її продукти. Збереження діючої в цих галузях техніки, застосування заходів що до збільшення термінів її використання – ось ключ до вирішення цих злободенних проблем. Сучасні методи технічної діагностики дозволяють так складати плани відновлення працюючого обладнання, коли ресурс його роботи повністю використовується, а заходи що до підтримки технічного стану проводяться своєчасно і з високою ефективністю.
Вантажопідйомні крани виділяють в окрему групу виробничого устаткування. Їх відрізняє, перш за все, підвищена небезпечність та чимала різноманітність конструкцій. Крани мають більш високі запаси міцності, в процесі роботи їх технічний стан контролюється спеціальними методами.
Навантаженість крана регламентується режимною групою, яка призначається при створені крана і визначається в процесі експлуатації за відповідним стандартом. При проектуванні в залежності від режимної групи призначаються запаси міцності конструкцій, запаси потужності приводів, приймаються більш жорсткі нормативні конструктивні рішення та ін. При експлуатації наряду з визначенням поточного фізичного стану конструкцій крана розраховують спеціальними методами його залишковий режимний ресурс.
В залежності від кліматичних умов, в яких передбачається використання крана, призначаються відповідні марки сталей і інших конструктивних матеріалів, а також технології виготовлення навантажених вузлів, в першу чергу, металевих конструкцій. На поверхні деталей наносять спеціальні лакофарбові покриття, в механізмах використовуються необхідні марки мастил.
Технічне обслуговування та ремонт кранів на цей час відбувається в основному за системою планово-запобіжних ремонтів (ПЗР). Разом з тим ця система не охоплює всі види кранового устаткування. Зокрема, для кранів спеціального призначення та тих, що використовуються в умовах інтенсивного навантаження, виробництва вимушені застосовувати методи планування поточних ремонтів за фактичним станом конструкцій, а капітальні ремонти часто проводяться методом безперервного повузлового відновлення зношених частин машини. При цьому необхідно зазначити, що коли для проектування і виготовлення кранів маємо достатньо глибокі та обширні теоретичні і методичні наробки, то в галузі експлуатації цих машин ще існують значні прогалини як в методиці планування технічних обслуговувань та ремонтів, так і за їх змістом. Назвемо деякі з цих актуальних і ще не до кінця вирішених питань.
По-перше, до цього часу ще не сформульовані основні положення що до методики визначення технічного стану крана, який знаходиться в експлуатації. Технічний стану будь-якого працюючого устаткування визначають з застосуванням техничної діагностики. Діагностика вантажопідйомних кранів, яка відрізняється своєю специфікою, до цього часу в повному обсязі ще не розроблена.
По-друге, необхідна науково обгрунтована методика для визначення розрахункового терміну експлуатації крана та його допустиме значення в залежності від конкретних умов навантаження. Тут повинні бути взаємно пов’язані підконтрольні показники фізичного стану конструкцій крана, що визначаються методами технічної діагностики, і показники режиму його навантаження. Необхідне наукове обґрунтування та розробка вбудованих технічних засобів у вигляді апаратури реєстрації параметрів крану, які визначають і контролюють ресурс його роботи. Відсутні науково обґрунтовані методики, які пов’язують заплановану режимну групу крану та його механізмів з циклічною міцністю несучих конструкцій і, відповідно, з їх довговічністю.
По-третє, потребують системного впровадження питання нагляду за вантажопідйомними кранами, зокрема – удосконалення методики проведення обстежень кранів з метою визначення можливості їх подальшого використання після вичерпаного розрахункового терміну роботи.
Нарешті, є ціла низка інших питань в області експлуатації кранів, які потребують більш глибокого висвітлення. Сюди можна віднести подальше вивчення та дослідження діагностичних ознак, за якими визначають технічний стан крана, розробку методик діагностування та планування на їх основі ремонтно-відновлювальних рабіт, питання економіки експлуатації цих машин з застосуванням діагностування та інше.
